Чому Silens - це не терапія

Silens не є терапією.
Хоча певна схожість є. Це зрозуміло: формат розмови, тиша, увага, конфіденційність.
Але за суттю - це інше.

Тут не ставлять діагнозів, не інтерпретують, не дають рекомендацій і не обіцяють клієнтам чудодійних “результатів”.

У чому принципова відмінність

Терапія працює з проблемою, яка потребує корекції. 

Silens пропонує присутність співрозмовника, забезпечуючи анонімність та конфіденційність.

Терапія передбачає процес, динаміку, тривалу взаємодію.
Silens має дискретний формат: початок, проговорення і завершення. Без продовження, без ведення.

Терапія включає аналіз і зворотний зв’язок.
У Silens відсутня оцінка і відсутня інтерпретація.

Що відбувається в Silens насправді

Людина проговорює те, що зазвичай тримає в собі і не має з ким поділитися.

Вона дозволяє бути собі вільною - без необхідності виглядати раціонально, без потреби щось пояснювати та виправдовуватися, без очікування схвалення, критики, моралізаторства або повчань.

Для психічно здорової, зрілої людини сам факт структурованого проговорення запускає процес самоусвідомлення.  Рішення не “приходять ззовні” - вони виникають всередині. Silens нікуди не веде, не чіпляє ярликів  та не нав'язує жодних рішень. 

Silens підходить тим, хто здатен самостійно приймати рішення, цінує правила і межі та потребує ясності власних думок.

Silens не є правильним вибором, якщо потрібна терапія або лікування, є потреба в  активному зворотному зв’язку та емоційній взаємодії.

Silens дає можливість почути самого себе.

Хто або Що таке Confidant?

Існує роль, яка майже непомітно зникла з сучасного життя. 

Не терапевт. Не партнер. Не друг. 

Confidant - довірена присутність. 

Протягом століть відповідальні та впливові чоловіки завжди мали таку людину. Королі, військові командири, банкіри, дипломати. Не радника - радників у них завжди було багато. Радники працюють з рішеннями. Confidant працює з тим, що не можна сказати вголос.

Це людина, якій можна сказати те, що ніколи не може прозвучати у реальному житті. 

У лідерства є парадокс: чим більше людей від тебе залежать, тим менше ти маєш право бути перед ними просто людиною. Не можна показати сумнів співробітникам. 

Не можна показати страх родині. Не можна показати виснаження партнерам. І не можна зізнатися у слабкості друзям — бо завтра ти знову маєш бути тим, на кого вони спираються. Тоді психіка робить те, що завжди робить під тиском — ізолюється. Не самотність. Ізоляція. Можна весь день бути серед людей і водночас не мати жодного місця, де ти не виконуєш роль. 

Confidant - це не терапія. Терапія аналізує, виправляє, інтерпретує і змінює. 

Confidant робить інше. 

Присутність без наслідків. Простір, де можна говорити вільно, не ризикуючи репутацією, авторитетом, сімейною структурою чи діловими зв’язками. Без порад. Без записів. Без психологічної роботи. Без соціальних зобов’язань. 

Іноді людині не потрібні рішення. Їй потрібне місце, де вона може не бути сильною. Ця роль існувала задовго до психології і, що цікаво, не зникла тому, що стала непотрібною. 

Вона зникла тому, що сучасне суспільство просто перестало її називати. 

Деякі потреби не зникають. Вони просто стають мовчазними.